четвер, 4 березня 2021 р.

 

8 березня і школа: Як вітати освітянок, щоб це було доречно?


Згадайте: ще 20 років тому 8 березня в українських школах годі було уявити без «добротних» презентів та коробок із цукерками. Часи змінилися: сьогодні у шкільній спільноті діють правила бізнес-етикету, а любов до педагогів вже не модно висловлювати через дарування міксерів чи золотих кульчиків. Та у Viber-чатах із року в рік точаться сльозогінні «березневі війни» на тему «Вітати чи не вітати? А якщо вітати — на яку суму?» Думку самих освітянок часто взагалі ігнорують. Ми вирішили  виправити це і запитали вчителів: «Як вас вітати 8 березня, щоб це було доречно та приємно?»

Книги про українське жіноцтво та шпигунський квест про (НЕ)видимість жінок в історії

Наталя Кідалова, вчителька української мови та літератури, англійської мови у школі №23 у Мелітополі, переможниця Global Teacher Prize Ukraine 2019

Знаєте, у родині ми не святкуємо 8 березня як свято весни, жіночності та краси. Весну ми зустрічаємо 1 березня — з квітами, подарунками для всіх і сюрпризами. А 8 березня для мене має інший сенс — день солідарності жінок, день прав жінок. Тому подарунків я не чекаю. Але якщо б вони були, то найкращі — книги: «Це зробила вона», «Це теж зробила вона» (ілюстровані книги про видатних українок), есеї видавництва «Смолоскип» «Бунтарки: нові жінки і модерна нація», настінний календар «Бунтарки» з ілюстраціями Олександра Грехова. Все перелічене в мене є, але книг так багато! Ось чого на моїй книжковій полиці поки що немає: «Українські жінки у горнилі модернізації» Оксани Кісь, «Леся. Мандрівний клубочок», «Букова земля» Марії Матіос.

Що робитиму в школі до 8 березня? Мені дуже близька метафора Марти Богачевської-Хом’як, яку вона використала, коли писала про жінок у громадському житті України: «білим по білому». Білим по білому — це вишите гладдю. Означає також не відсутність історії (у тому числі жіночої), а те, що її не було записано, зафіксовано. Люблю сама дізнаватися нове — залюбки відкриваю для себе нові жіночі імена та читаю про їхню діяльність. А потім намагаюся розповідати про них іншим.

У класі цьогоріч планую дуже цікаву діяльність, трохи шпигунську. Тема — (Не)видимість жінок в історії. Ми будемо проявляти імена жінок-науковиць, дослідниць, письменниць, громадських діячок і в прямому, і в переносному сенсі. Заздалегідь готую білі аркуші з написаними на них свічкою іменами («білим по білому»), а діти мають здогадатися експериментальним шляхом, як проявити написи, використовуючи речі з нашої ресурсної скриньки. Спойлер: вони це таки зроблять за допомогою акварельних фарб. А потім будемо в групах читати про них та презентувати іншим — у підсумку влаштуємо галерею у класі.

«Юнаків у школі чіпляють за живе розмови про історію 8 березня»


Наталія Зима, вчителька хімії в Технологічному багатопрофільному ліцеї в Хмельницькому, фіналістка Global Teacher Prize Ukraine 2020 

Зловила себе на думці, що не хочу привітань цього дня. Можливо, мені пощастило з родиною. Для вияву любові та поваги не потрібна особлива дата в календарі. Тим паче, любов та повага аж ніяк не пов’язані зі статтю. Оте обов’язкове «свято весни та жіночності» — це просто маркетинг і стереотип. Не буду лукавити, що не люблю квіти й подарунки. Але вважаю, що то дуже особисте. Не люблю формального та пафосного, а подаровані цукерки можна з’їсти разом у класі. Так дивно було чути від хлопців: «А нам теж можна?»

Останнім часом почали дарувати книги. І це круто. Це привід прочитати та обговорити. Також це означає, що посіяні зерна проростають. Найкрутіша, на мою думку, зміна — це зменшення кількості формальних привітань та збільшення кількості розмов про історію 8 березня, про виклики та реалії, про незворотність змін та усвідомлення можливостей. Найнесподіваніше, що такі розмови чіпляють за живе юнаків. То може змінимо стереотипне уявлення про свято на «свято весни та рівних можливостей»? А книги даруйте!

Немає коментарів:

Дописати коментар