О. Журавльова: учитель має продумати можливість вибору

Автор: Олександра Журавльова, учитель, Канада.

«Немає поганих дітей, є діти які роблять поганий вибір», – не моє, але влучно.

Повертаюсь до класного менеджменту, бо записала вислови вчителів, їхні поради, стратегії роботи.

У кожному класі на початку навчального року обов'язково проводиться декілька уроків про вибір. Учителі та учні складають та обговорюють правила, порушення, наслідки, поведінку в школі, і все зводиться до свідомого вибору учня. Бачила у класах плакати створені з розфарбованих дітьми картинок.

Вибір може бути хороший або поганий.

Вибір свідчить про те, що учень бере на себе відповідальність за свої вчинки. Вибір свідчить про те, що учень розуміє і турбується про свою безпеку.

Вибір дає учневі можливість відчути свою значимість і силу. Тому, плануючи урок, вчитель наперед продумує можливість вибору: діти самі обирають, під яку пісеньку робити фізкультхвилинку, яку книжку із двох запропонованих учителем почитати, написати вправу чи пограти гру (хоча гра побудована на тому самому матеріалі, що й «написати вправу», та й вправу пізніше теж напишуть.)

Тому, тут вибір – це свого роду маніпуляція, але якщо вона йде на користь навчанню та поведінці, то чому б і ні?

«You have 2 choices»

«У тебе є дві опції» – одна з практик, якою часто користуються вчителі для впертих і неслухняних учнів. І в даному випадку вибір, як свобода дії, обмежує цю свободу.

Про цю стратегію я дізналась, коли працювала на ГПД у приватній школі.

Проте я її не використовувала, бо не вміла влучно і швидко підібрати правильний вибір для дитини:

ти хочеш йти на двір чи...;
ти будеш робити домашнє чи...

А що «чи»? Гуляти йдемо всі разом, домашнє треба зробити, що ж протиставити?

Сидимо з Шоною (школа Боукрофт, моя вчителька на практиці) після уроків, плануємо, вона розказує мені про окремих учнів. «Катя (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю) – розумна, любить малювати і читати, проте імпульсивна, вперта, не завжди контролює свої дії і слова, влаштовує істерики, розкидаючи все навколо. Я шукала до неї підхід по-різному, і «у тебе є 2 опції» для неї підходить. Вона любить відчувати себе важливою».

– Як ти придумуєш, і як працює оте «у тебе є дві опції»?

формулюй речення так, щоб обидві опції, які ти даєш на вибір учню, були прийнятними для тебе;
даючи вибір, скажи це стверджувальним реченням, а не запитанням.

«Ти можеш написати цю вправу ручкою або олівцем».

Коли ж ти спитаєш: «Чим ти хочеш написати ці речення, ручкою чи олівцем?», учень має право на відповідь: ручкою, олівцем, нічим. А «нічим» нас не влаштовує.

обов'язково похвали дитину за будь-який вибір, вони ж обидва позитивні;
зберігай спокій, будь виваженим, послідовним, навіть, трішки байдужими до емоційних проявів учня. І він втратить зацікавлення у конфлікті.

Прошу, щоб закінчила моє речення – «Ти будеш писати вправу чи ...»

«Ні, так не можна. Ставити під сумнів виконання того чи іншого завдання не можна, дай вибір, як, де, коли чи з ким його зробити.

Наприклад, Катя мені періодично влаштовує концерти під час ланчу, що не хоче одягатись на двір. Тому «йти на двір чи залишитись в класі» пропонувати не можна, тому що вона може вибрати «клас», і потрібен дорослий, хто залишиться в класі теж. Та й взагалі їй може сподобатись не йти надвір, і як я її потім змушу?

Тому я часом їй кажу: «Ми йдемо надвір. У тебе є дві опції: ти можеш взяти м'яч або книжку. І що б вона не обрала, я хвалю:

М'яч – це чудовий вибір: ти зможеш пограти з друзями.

Книжка – це чудовий вибір, я захоплююсь тим, як ти читаєш.»

«Зараз ми будемо читати. У тебе є дві опції: ти можеш читати мовчки про себе, або можеш читати другові. Учень обирає, а я хвалю: читати мовчки – чудовий вибір, тобі ніхто не заважатиме, і ти зможеш насолодитися книжкою. Читати другові – чудовий вибір, ви зможете обговорити книжку і поділитися враженнями».

А є учні, які не просто повільно працюють, а роблять все, щоб не працювати, особливо, коли це стосується письма. Тому я часто чула: «Ми складаємо і записуємо речення. У тебе є дві опції – ти можеш працювати і закінчити зараз або писати речення під час ігрового часу». Здебільшого обирають перше, бо ігровий час – це 20–30 хв у кінці дня, коли можна погратись кубиками, конструкторами і т. ін. Хоча були й такі, що в кінці дня сиділи за вчительським столом і сопіли над реченнями, споглядаючи, як інші граються.

Можливо, не для всіх учнів і не у всіх випадках стратегія працює. Проте я її бачила в дії, спробувала на практиці з Катею, і у мене спрацювало. Спробуйте...

Оригінал